Выступление Елены Злобиной: Как соотносятся аномия и социальная напряженность
Краткий текст доклада
В певному сенсі поняття аномії та близьке до нього поняття соціальної дезорганізації, не тільки близькі, а й подеколи тотожні поняттю соціальна напруженість. Поняття соціальної дезорганізації було введено представниками Чиказької школи для позначення нестабільності соціальних інститутів, які не забезпечували процес соціальної інтеграції. Причому необхідність впровадження такого конструкту виникла в процесі дослідження поведінкових процесів, і теоретично він був використаний як сполучна ланка, механізм, що пояснював вплив несприятливих соціальних умов на зростання рівня злочинності. Напруженість при цьому тлумачилась як нестача можливостей для задоволення базисних потреб представниками певних соціальних прошарків. Так само і Дюркгейм, вводячи поняття аномії, мав на меті не просто позначити певний стан суспільної дезорганізації, а пояснити за допомогою дії цього чинника поведінкові відхилення. І теорія аномії у версії Мертона, яку до речі часто позначають як теорію напруги, концентрує увагу на девіантних поведінкових реакціях, які виникають у відповідь на блокування шляхів досягнення успіху легітимними шляхами. Проте парадокс полягає в тому, що теорія, яка була створена для пояснення поведінки, насправді значно успішніше використовується саме як теоретичний конструкт для опису суспільного стану. Зокрема багато спроб застосувати її на емпіричному рівні для пояснення девіантної поведінки не дали однозначних результатів і в 60-ті роки в американській соціології доволі міцно утвердилася думка, що теорія соціальної дезорганізації не має ясного підтвердження. Так само і теорія напруги Мертона не отримала чіткої емпіричної підтримки саме в частині впливу напруги, що її відчувають індивіди внаслідок різного роду депривацій, на девіантну поведінку.
Не має вагомої емпіричної підтримки і інституційна теорія аномії, згідно якої ключовим моментом послаблення регуляції поведінки є порушення балансу між економічними, політичними та соціальними інститутами. Головним каменем спотикання є проблемність операціоналізації різних видів інституціонального дисбалансу.
Існуючі на сьогодні інструменти вимірювання аномії на індивідуальному рівні також піддаються критиці через відсутність чіткого зв’язку між запропонованими індикаторами, які фіксують ступень відчуженості, та реальними поведінковими відхиленнями. Проте серед нових підходів перспективною виглядає модель К.Сводера та Л.Косалса – аномія «я-не-знаю. Теоретично вони розвивають лінію Дюркгейма, але пропонують новий індикатор – невпевненість у нормах, оцінках, власній поведінці. Його переваги у тому, що ми на рівні індивіда отримуємо відбиток невизначеності стосовно трьох головних інститутів – політичних, економічних та соціальних. Можливо застосування цієї моделі для визначення стану аномії українського суспільства буде більш показовим, ніж застосування традиційно використовуваних дослідниками шкал Л. Сроула, Г. МакКлоскі и Дж. Шаар та ін.
Не має вагомої емпіричної підтримки і інституційна теорія аномії, згідно якої ключовим моментом послаблення регуляції поведінки є порушення балансу між економічними, політичними та соціальними інститутами. Головним каменем спотикання є проблемність операціоналізації різних видів інституціонального дисбалансу.
Існуючі на сьогодні інструменти вимірювання аномії на індивідуальному рівні також піддаються критиці через відсутність чіткого зв’язку між запропонованими індикаторами, які фіксують ступень відчуженості, та реальними поведінковими відхиленнями. Проте серед нових підходів перспективною виглядає модель К.Сводера та Л.Косалса – аномія «я-не-знаю. Теоретично вони розвивають лінію Дюркгейма, але пропонують новий індикатор – невпевненість у нормах, оцінках, власній поведінці. Його переваги у тому, що ми на рівні індивіда отримуємо відбиток невизначеності стосовно трьох головних інститутів – політичних, економічних та соціальних. Можливо застосування цієї моделі для визначення стану аномії українського суспільства буде більш показовим, ніж застосування традиційно використовуваних дослідниками шкал Л. Сроула, Г. МакКлоскі и Дж. Шаар та ін.