Выступление Екатерины Настоящей: Суспільство в стані аномії: адаптивні практики життєконстрування особистості
Краткий текст доклада
Сьогодні аномія як системний стан соціуму має бути переосмислена з позиції нових сучасних тенденцій і факторів, оцінена на рівні глобальних змін і трансформацій. І в цьому контексті ми можемо фіксувати не скільки аномію як системний стан, скільки як набір станів, тенденцій, певних аномічних явищ. Адже сучасність змінює як форми аномії так і фактори в наслідку яких вона формується на глобальному рівні (за Смелзером). Головними факторами в цьому контексті постають такі тренди глобалізації, які вже сьогодні масштабно і багатовекторно впливають на соціокультурну динаміку нашої цивілізації, це - індивідуалізація, віртуалізація, універсалізація культури і мобільність. Розглянемо їх як фактори детермінуючі нові аномічні тенденції і нову форму аномії – глобальну. Зразу означимо що глобальні тренди масштабно сприяють і багатоманітним позитивним змінам, однак ми навмисно зосередимося тільки на негативних тенденціях, провокуючих глобальну аномію. Адже разом зі збільшенням життєвих шансів (Дарендорф), підвищенням якості життя і розширенням прав і свобод особистості (Маршал, Ананд), появою інституціональної емансипації і росту цінностей самовираження (Інгельгард) глобальний світ переживає і ряд інших, амбівалентних тенденцій.
Так негативними наслідками індивідуалізації як глобального тренду є послаблення соціальних зв’язків, соціального контролю, зростання недоторканності приватного життя і соціальної байдужості, нівелювання групових нормативів поведінки, втрата цінності солідарності і групової ідентичності (Турен, Бек, Тоффлер, Бауман, Гіденс), що формує такі аномічні тенденції, як атомізація, відчуження особистості, синглізація (збільшення самотніх домогосподарств), сприяє дестандартизації і деінституалізації інституту родини (і відповідно зменшенню народжуваності), а також детермінує зникнення трудового суспільства що в свою призводить до зростання безробіття, формує нові форми нерівності (Арендт, Бауман, Дарендорф) і т.д. Урбанізація, технологізація і стрімке розростання мегаполісів самі по собі також посилюють потяг до усамітнення та анонімності (Альтман), що провокує екзенстенційну кризу особистості (Гіденс, Тірікьян, Мерло-Понті). В стані постійних смисложиттєвих пошуків і успішній самореалізації людині стає важко самостійно протистояти напрузі «надлишкового вибору» наслідком чого стають феномени «інфоінтоксикації», «колонізації майбутнього» (Гіденс), які провокують депресивні стани, психічні розлади, мотивують інтерес до суїцидальних технік. В цьому сенсі багато питань ставить висока статистика самогубств розвинених країн (Японія, Корея, Скандинавські країни, Прибалтика).
Окремим фактором детермінації аномії на глобальному рівні постає мобільність (Уррі) і її основна тенденція – гіперміграція. Так, так зване «велике переселення народів» призводить до перенаселення розвинутих країн, створення в них зон високої соціальної напруги. Надто ж активна міграція виробництв також впливає на практики зайнятості в розвинених країнах, на що тисне і диджиталізація що сукупно призводить до росту безробіття. (Кастельс, Арендт, Арон, Белл). За даними WEF, до 2020 року в розвинених країнах кількість створених робочих місць на 5,1 млн позицій буде відставати від кількості скорочених.
Віртуалізація як глобальний тренд також детермінувала цілий ряд тенденцій таких як: технологізація, роботизація, диджиталізація, іграїзація, гейміфікація які також формують явища інфонтейнменту (Постман), культурної всеїдності (Петерсон) і «надлишкового вибору» які сукупно глобально трансформують як комунікативний простір, так і сфери дозвілля і зайнятості, сприяють гіперпопуляризації практик смопрезентації. Ці тенденції також детермінують медіатизацію і віртуалізацію культури, сприяють появі феномену кіберкультури і таких негативних явищ з нею пов’язаних як: кібербулінг, зеппінг, кліпове мислення (фрагментарне), симулякрізація (Бодріяр) тощо і т.д. Віртуалізація в цілому ставить акцент на технологізації життя, прискоренні зв’язку, економії часу, технічній алгоритмізації взаємодії, розвитку біотехносинтезу (Латур, Калон, Ло), утворенню синтетичних ідеологій (трансгуманізм), а також посилює можливості маніпуляції масовою свідомістю, сприяє створенню штучних ідентичностей, «інфоінтоксикації» особистості, мережевої залежності і т.д.
Глобальна універсалізація культури викликає ряд стійких тенденцій, які дедалі посилюються у світовій культурі, також провокуючі аномічні тенденції (Пітерс, Гантінгтон, Айзенштадт, Ганнерс, Ноель-Нойманн). Мова йде про масовізацію культури, гібрідізацію, макдоналізацію, консьюмеризацію (Рітцер), ньюєйджизацію, конфлікт тенденцій секуляризації і десекулярізації (Хабермас). Разом з тим, культурна глобалізація детермінує появу свого антипода – антитренду – глокалізації (Робертсон). Глокалізація означує собою процес самозахисту окремих культур (Айзенштадт), що часто також призводить до дисфункціональних тенденцій, таких як балканізація (Дарендорф), анклавізація (самозамкнення, самоізоляція), що посилює релігійний і культурний фундаменталізм (Бергер), сепаратизм, популізм, які є самодостатніми чинниками аномії на суспільному рівні в межах окремих країн.
Сукупно означені тренди впливають на цілий рід явищ і тенденцій, які традиційно є локусами розвитку аномії – безробіття, бідність, деінституалізацію традиційної сім'ї, знецінення солідарності і групових ідентичностей, маніпулювання громадською думкою, популізм і т.д, і т.п. які сьогодні отримують глобальне розповсюдження.
Реагуючи на це, індивіди іноді змушені формувати власні опозиційні дестигматизуючі стратегії, до числа яких можна віднести «рішення другого порядку» – жорстка консолідація в межах малих груп на основі первісної ідентичності (етно-релігійної ідентичності - клани, секти, рухи, банди, анклави), мінімалістичні культурно-соціальні практики дауншифтингу, зниження вертикальної мобільності, так званого «повільного життя», самозамкнення на моделі успішної «Я-особистості» (Фанк). При цьому жодна з цих стратегій не є суспільно конструктивною.
Тому запобіганням посиленню аномічних тенденцій зокрема видається активний розвиток громадянської сфери (Дж.Александер), формування громадянської ідентичності, всіляке сприяння соціальної інклюзії, формування термінальних спільностей (Гірц) тощо.
Так негативними наслідками індивідуалізації як глобального тренду є послаблення соціальних зв’язків, соціального контролю, зростання недоторканності приватного життя і соціальної байдужості, нівелювання групових нормативів поведінки, втрата цінності солідарності і групової ідентичності (Турен, Бек, Тоффлер, Бауман, Гіденс), що формує такі аномічні тенденції, як атомізація, відчуження особистості, синглізація (збільшення самотніх домогосподарств), сприяє дестандартизації і деінституалізації інституту родини (і відповідно зменшенню народжуваності), а також детермінує зникнення трудового суспільства що в свою призводить до зростання безробіття, формує нові форми нерівності (Арендт, Бауман, Дарендорф) і т.д. Урбанізація, технологізація і стрімке розростання мегаполісів самі по собі також посилюють потяг до усамітнення та анонімності (Альтман), що провокує екзенстенційну кризу особистості (Гіденс, Тірікьян, Мерло-Понті). В стані постійних смисложиттєвих пошуків і успішній самореалізації людині стає важко самостійно протистояти напрузі «надлишкового вибору» наслідком чого стають феномени «інфоінтоксикації», «колонізації майбутнього» (Гіденс), які провокують депресивні стани, психічні розлади, мотивують інтерес до суїцидальних технік. В цьому сенсі багато питань ставить висока статистика самогубств розвинених країн (Японія, Корея, Скандинавські країни, Прибалтика).
Окремим фактором детермінації аномії на глобальному рівні постає мобільність (Уррі) і її основна тенденція – гіперміграція. Так, так зване «велике переселення народів» призводить до перенаселення розвинутих країн, створення в них зон високої соціальної напруги. Надто ж активна міграція виробництв також впливає на практики зайнятості в розвинених країнах, на що тисне і диджиталізація що сукупно призводить до росту безробіття. (Кастельс, Арендт, Арон, Белл). За даними WEF, до 2020 року в розвинених країнах кількість створених робочих місць на 5,1 млн позицій буде відставати від кількості скорочених.
Віртуалізація як глобальний тренд також детермінувала цілий ряд тенденцій таких як: технологізація, роботизація, диджиталізація, іграїзація, гейміфікація які також формують явища інфонтейнменту (Постман), культурної всеїдності (Петерсон) і «надлишкового вибору» які сукупно глобально трансформують як комунікативний простір, так і сфери дозвілля і зайнятості, сприяють гіперпопуляризації практик смопрезентації. Ці тенденції також детермінують медіатизацію і віртуалізацію культури, сприяють появі феномену кіберкультури і таких негативних явищ з нею пов’язаних як: кібербулінг, зеппінг, кліпове мислення (фрагментарне), симулякрізація (Бодріяр) тощо і т.д. Віртуалізація в цілому ставить акцент на технологізації життя, прискоренні зв’язку, економії часу, технічній алгоритмізації взаємодії, розвитку біотехносинтезу (Латур, Калон, Ло), утворенню синтетичних ідеологій (трансгуманізм), а також посилює можливості маніпуляції масовою свідомістю, сприяє створенню штучних ідентичностей, «інфоінтоксикації» особистості, мережевої залежності і т.д.
Глобальна універсалізація культури викликає ряд стійких тенденцій, які дедалі посилюються у світовій культурі, також провокуючі аномічні тенденції (Пітерс, Гантінгтон, Айзенштадт, Ганнерс, Ноель-Нойманн). Мова йде про масовізацію культури, гібрідізацію, макдоналізацію, консьюмеризацію (Рітцер), ньюєйджизацію, конфлікт тенденцій секуляризації і десекулярізації (Хабермас). Разом з тим, культурна глобалізація детермінує появу свого антипода – антитренду – глокалізації (Робертсон). Глокалізація означує собою процес самозахисту окремих культур (Айзенштадт), що часто також призводить до дисфункціональних тенденцій, таких як балканізація (Дарендорф), анклавізація (самозамкнення, самоізоляція), що посилює релігійний і культурний фундаменталізм (Бергер), сепаратизм, популізм, які є самодостатніми чинниками аномії на суспільному рівні в межах окремих країн.
Сукупно означені тренди впливають на цілий рід явищ і тенденцій, які традиційно є локусами розвитку аномії – безробіття, бідність, деінституалізацію традиційної сім'ї, знецінення солідарності і групових ідентичностей, маніпулювання громадською думкою, популізм і т.д, і т.п. які сьогодні отримують глобальне розповсюдження.
Реагуючи на це, індивіди іноді змушені формувати власні опозиційні дестигматизуючі стратегії, до числа яких можна віднести «рішення другого порядку» – жорстка консолідація в межах малих груп на основі первісної ідентичності (етно-релігійної ідентичності - клани, секти, рухи, банди, анклави), мінімалістичні культурно-соціальні практики дауншифтингу, зниження вертикальної мобільності, так званого «повільного життя», самозамкнення на моделі успішної «Я-особистості» (Фанк). При цьому жодна з цих стратегій не є суспільно конструктивною.
Тому запобіганням посиленню аномічних тенденцій зокрема видається активний розвиток громадянської сфери (Дж.Александер), формування громадянської ідентичності, всіляке сприяння соціальної інклюзії, формування термінальних спільностей (Гірц) тощо.