Выступление Любови Бевзенко: Социальная аномия — смысловой диапазон возможных концептуализаций и его влияние на дальнейшую операционализацию
Краткий текст доклада
В ситуації поступового дрейфу науки від домінування фундаментального знання до акценту на вагомості знання інструментального, парадоксальним чином починає збільшуватися потреба в рефлексії щодо теоретичних та методологічних контурів, в які вписані прагматично і технологічно вагомі результати. Саме завдяки цій рефлексії можна чіткіше зрозуміти, на які саме прагматичні потреби може бути спрямований той чи інший практичний результат або інструмент для отримання такого результату. Вимірювання соціальної аномії виглядає одним з таких інструментів, і тут можна поставити ряд важливих питань щодо широкого наукового і концептуального контексту, в які воно вписано. А саме:
• що мається на увазі, коли ми говоримо про вимірювання в соціології і як це пов’язано з вимірювання в науці як такій?
• як концептуалізується при цьому суспільство? Це сума індивідів чи це сума стосунків між ними? Воно має адитивний чи системний характер?
• як концептуалізується людина, природа її поведінки (реальної, вербальної)? Адже часто інструменти вимірювання спираються на методи, за якими ця концепція неявно стоїть.
• Як концептуалізується, власне, сама соціальна аномія?
Вимірювання в науці. Соціологія позиціонує себе як наука, що в загальному полі наукових дисциплін знаходиться між його гуманітарним (культура, людина), та точним (цифра, вимірювання, індекси) полюсами. Але в точних науках вимірювання стало тим фундаментальним поняттям, зміна смислу якого зумовило поділ науки на класичну, некласичну і постнекласичну. Основним завданням наукового знання, з самого його виникнення, був пошук можливості передбачати і прогнозувати перебіг подій в тому чи іншому середовищі. Наука пропонувала свої моделі реальності, на підставі яких робився прогноз. Основою для такого прогнозу слугували актуальні значення змінних, які входили в ці моделі. А ці значення отримувалися за допомогою певних інструментів вимірювання. Класична наука мала справу з лінійними моделями, і була переконана, що вони досить точно відповідають реальності. Похибка у вимірюванні не вважалась критичною, припускалося, що прогноз буде мати приблизно ту ж саму похибку, що і є властивістю лінійних процесів. Некласична наука віднайшла для себе нелінійність з усіма наступними наслідками для задачі прогнозування. В критичних, нерівноважних точках перебігу нелінійно змодельованих процесів точність вимірювання набуває доленосного характеру, бо навіть мале відхилення веде до можливості отримати зовсім хибний прогноз. Похибка і точність інструменту виявляється тепер дуже важливою. Непередбачуваність та не прогнозованість подій з’являється саме тут. Постнекласична наука звернула увагу ще й на те, що інструмент вимірювання завжди конструюється живою людиною (з її інтересами, цінностями), знаходиться в її руках, а спостереження ведуться її очима. Стало ясно, що цю поправку на точність вимірювання теж не можна ігнорувати, особливо в тій же ситуації кризи і нестійкості.
Що це означає у випадку соціології і іі процедур вимірювання? За тієї досить великої похибки, що завжди констатується, скажімо, в масштабних опитуваннях, сподіватися на адекватний прогноз дуже важко. Особливо в часи кризи і високої плинності соціального, на які неодноразово вказувалося класиками соціологічної думки. І це було б справедливим навіть за наявності дуже точних математичних моделей соціальних процесів (від чого ми ще дуже далекі). Вагомість точності вимірювання при цьому не зменшується. Ще більшого драматизму і песимізму щодо прогностичної сили соціології додає те відкриття впливу самого дослідника на вимірювання, яке побачила постнекласична наука.
В такому разі фокус уваги емпіричного дослідника має бути перенесено з прогностичної на констатуючу і діагностичну функцію соціологічної науки. Результати діагностики та констатації вже стають інструментом менеджерського впливу або соціальних технологій, де окрім наукового знання, вагомими є менеджерські компетенції та інтуїції. І тут намагання операціоналізувати поняття соціальної аномії може бути одним з прикладів пошуку виходу на таку діагностику. Враховуючи високе оціночне навантаження, що міститься в цьому понятті, вже навіть висловлювання «аномічне суспільство» несе в собі діагностичну силу. Але при уважному погляді на існуючі методи вимірювання можна констатувати – різні автори часто вкладають в це зовсім різні смисли.
Які смислові кластери можна теоретично виділити в процесі концептуалізації соціальної аномії? В самому загальному зрізі під тим, що ми назвемо «аномічним суспільством», можна розуміти: 1). Суспільство, в якому відсутні загально прийняті норми, яке є нормативно фрагментованим, хоча при цьому можуть існувати досить потужні нормативні анклави. При цьому варто говорити не про формальні норми, а про ті, що мають місце в реальній поведінці, повсякденних практиках. 2). В суспільстві є загальноприйнятий нормативний порядок, але в даний момент спостерігається певні відхилення від нього, суттєві девіації. Саме це може стати завданням процедури вимірювання. 3). Сам автор інструменту може закладати в процедуру вимірювання своє бачення «правильних норм». (Це можуть бути норми демократичного суспільства – свобода, толерантність, рівноправ’я та т.і., або це можуть бути норми, що закладені в моральному кодексі). В цьому разі під «аномічним суспільством» ми будемо розуміти вже відхилення від цих нормативних порядків.
Ясна річ, що за одним і тим самим висловлюванням «аномічне суспільство» ми тут матимемо на увазі зовсім різні речі, і відповідний діагноз в кожному випадку буде суттєво відмінним від іншого.
Парадоксальним виходом в цьому разі може бути відмова від вимірювання безпосередньо самої аномії. Тут можна піти за аналогією з точними науками або, скажімо, з медициною. Там не вимірюється такі важливі діагностичні речі, як астенія, авітаміноз, анемія. В кожному разі існує певний показник, який не несе в собі оціночного навантаження, який і відстежується за допомогою процедури вимірювання (кількість заліза, кількість певного вітаміну в організмі, температура тіла та т.і.). А вже на підставі знання норми можна говорити про наявність або відсутність відповідного відхилення - аномійного стану. Винайдення схожого показника у соціальних процесах дозволило б за його допомогою констатувати: 1) наявність жорсткої норми, надто «нормативне» суспільство; 2) невеликі відхилення від норми, які можуть бути навіть позитивними в певних ситуаціях (нести адаптивний потенціал); 3) значні нормативні відхилення, що могли б вказувати на критичні рівні соціальної аномії.
Гіпотетично можна припустити, що цей показник має стосуватися певних звичних практик людської взаємодії, їх усталеності і передбачуваності. Саме в цих практиках заховані норми та різні відхилення від норм - невеликі (низький рівень аномії), та значні – висока аномія. Останні вказують на межі стійкості соціуму, загрозу руйнування, що несе в собі до певної міри і прогностичний потенціал такого вимірювання.
• що мається на увазі, коли ми говоримо про вимірювання в соціології і як це пов’язано з вимірювання в науці як такій?
• як концептуалізується при цьому суспільство? Це сума індивідів чи це сума стосунків між ними? Воно має адитивний чи системний характер?
• як концептуалізується людина, природа її поведінки (реальної, вербальної)? Адже часто інструменти вимірювання спираються на методи, за якими ця концепція неявно стоїть.
• Як концептуалізується, власне, сама соціальна аномія?
Вимірювання в науці. Соціологія позиціонує себе як наука, що в загальному полі наукових дисциплін знаходиться між його гуманітарним (культура, людина), та точним (цифра, вимірювання, індекси) полюсами. Але в точних науках вимірювання стало тим фундаментальним поняттям, зміна смислу якого зумовило поділ науки на класичну, некласичну і постнекласичну. Основним завданням наукового знання, з самого його виникнення, був пошук можливості передбачати і прогнозувати перебіг подій в тому чи іншому середовищі. Наука пропонувала свої моделі реальності, на підставі яких робився прогноз. Основою для такого прогнозу слугували актуальні значення змінних, які входили в ці моделі. А ці значення отримувалися за допомогою певних інструментів вимірювання. Класична наука мала справу з лінійними моделями, і була переконана, що вони досить точно відповідають реальності. Похибка у вимірюванні не вважалась критичною, припускалося, що прогноз буде мати приблизно ту ж саму похибку, що і є властивістю лінійних процесів. Некласична наука віднайшла для себе нелінійність з усіма наступними наслідками для задачі прогнозування. В критичних, нерівноважних точках перебігу нелінійно змодельованих процесів точність вимірювання набуває доленосного характеру, бо навіть мале відхилення веде до можливості отримати зовсім хибний прогноз. Похибка і точність інструменту виявляється тепер дуже важливою. Непередбачуваність та не прогнозованість подій з’являється саме тут. Постнекласична наука звернула увагу ще й на те, що інструмент вимірювання завжди конструюється живою людиною (з її інтересами, цінностями), знаходиться в її руках, а спостереження ведуться її очима. Стало ясно, що цю поправку на точність вимірювання теж не можна ігнорувати, особливо в тій же ситуації кризи і нестійкості.
Що це означає у випадку соціології і іі процедур вимірювання? За тієї досить великої похибки, що завжди констатується, скажімо, в масштабних опитуваннях, сподіватися на адекватний прогноз дуже важко. Особливо в часи кризи і високої плинності соціального, на які неодноразово вказувалося класиками соціологічної думки. І це було б справедливим навіть за наявності дуже точних математичних моделей соціальних процесів (від чого ми ще дуже далекі). Вагомість точності вимірювання при цьому не зменшується. Ще більшого драматизму і песимізму щодо прогностичної сили соціології додає те відкриття впливу самого дослідника на вимірювання, яке побачила постнекласична наука.
В такому разі фокус уваги емпіричного дослідника має бути перенесено з прогностичної на констатуючу і діагностичну функцію соціологічної науки. Результати діагностики та констатації вже стають інструментом менеджерського впливу або соціальних технологій, де окрім наукового знання, вагомими є менеджерські компетенції та інтуїції. І тут намагання операціоналізувати поняття соціальної аномії може бути одним з прикладів пошуку виходу на таку діагностику. Враховуючи високе оціночне навантаження, що міститься в цьому понятті, вже навіть висловлювання «аномічне суспільство» несе в собі діагностичну силу. Але при уважному погляді на існуючі методи вимірювання можна констатувати – різні автори часто вкладають в це зовсім різні смисли.
Які смислові кластери можна теоретично виділити в процесі концептуалізації соціальної аномії? В самому загальному зрізі під тим, що ми назвемо «аномічним суспільством», можна розуміти: 1). Суспільство, в якому відсутні загально прийняті норми, яке є нормативно фрагментованим, хоча при цьому можуть існувати досить потужні нормативні анклави. При цьому варто говорити не про формальні норми, а про ті, що мають місце в реальній поведінці, повсякденних практиках. 2). В суспільстві є загальноприйнятий нормативний порядок, але в даний момент спостерігається певні відхилення від нього, суттєві девіації. Саме це може стати завданням процедури вимірювання. 3). Сам автор інструменту може закладати в процедуру вимірювання своє бачення «правильних норм». (Це можуть бути норми демократичного суспільства – свобода, толерантність, рівноправ’я та т.і., або це можуть бути норми, що закладені в моральному кодексі). В цьому разі під «аномічним суспільством» ми будемо розуміти вже відхилення від цих нормативних порядків.
Ясна річ, що за одним і тим самим висловлюванням «аномічне суспільство» ми тут матимемо на увазі зовсім різні речі, і відповідний діагноз в кожному випадку буде суттєво відмінним від іншого.
Парадоксальним виходом в цьому разі може бути відмова від вимірювання безпосередньо самої аномії. Тут можна піти за аналогією з точними науками або, скажімо, з медициною. Там не вимірюється такі важливі діагностичні речі, як астенія, авітаміноз, анемія. В кожному разі існує певний показник, який не несе в собі оціночного навантаження, який і відстежується за допомогою процедури вимірювання (кількість заліза, кількість певного вітаміну в організмі, температура тіла та т.і.). А вже на підставі знання норми можна говорити про наявність або відсутність відповідного відхилення - аномійного стану. Винайдення схожого показника у соціальних процесах дозволило б за його допомогою констатувати: 1) наявність жорсткої норми, надто «нормативне» суспільство; 2) невеликі відхилення від норми, які можуть бути навіть позитивними в певних ситуаціях (нести адаптивний потенціал); 3) значні нормативні відхилення, що могли б вказувати на критичні рівні соціальної аномії.
Гіпотетично можна припустити, що цей показник має стосуватися певних звичних практик людської взаємодії, їх усталеності і передбачуваності. Саме в цих практиках заховані норми та різні відхилення від норм - невеликі (низький рівень аномії), та значні – висока аномія. Останні вказують на межі стійкості соціуму, загрозу руйнування, що несе в собі до певної міри і прогностичний потенціал такого вимірювання.